Якщо кожного з нас,
попросити назвати декілька прізвищ представників української літератури або
фольклору майже кожен згадає Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку,
Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Миколу Гоголя, Олену Пчілку та інших.
Тобто тих, з творчістю кого ми знайомі ще зі школи. Навряд чи хтось із широкого
загалу зможе щось сказати про М. Т. Симонова – українського етнографа,
фольклориста, письменника і педагога, укладача і видавця одного з найповніших і
найавторитетніших зібрань-антології українського усного фольклору малих жанрів
(прислів'я, приказки, загадки тощо). А до того ще і наш земляк, якому
виповнюється 200 років.
Номис народився 17 (29) листопада 1823 року в
козацькому селі Заріг на Полтавщині на хуторі Терентія Симонова. Батько другої
дружини Терентія Семеновича Симонова був турок, не козак. Якось російський
купець Єфимов взяв у полон турченя, назвав його Василем, виховав і віддав за
Василя свою доньку. Від того шлюбу знайшлася Марія Василівна Єфимова – мати
М.Т. Симонова.
Протягом життя
збирав цінні матеріали про народний побут, звичаї та обряди, записав чимало
зразків усної народної творчості. Свої праці Матвій Симонов підписував «М.
Номис» — цей псевдонім утворений від частини (без -ов) справжнього прізвища,
прочитаного у зворотному порядку і абревіатури імені письменника і
фольклориста. Якщо слово Симон прочитати навпаки, отримаємо Номис. Саме під
таким ім’ям він і відомий широкому загалу.
Діапазон творчої
діяльності М. Т. Симонова був надзвичайно широкий: він і письменник, і
діалектолог, і видавець, помічник П. Куліша у виданні українських книжок.
8 січня 1901 р. у
м. Лубни упокоївся 77-річний Матвій Терентійович Симонов.
Коментарі
Дописати коментар