Година роздуму «Пишаюся тим, що ми з тобою українці».

 

Українці завжди були і залишаються волелюбним народом. Але до того, ще довірливою нацією. Ми століттями вірили своїм сусідам, що вони наші «браття». Та ніколи вони не були нам братами. Бо завжди вважали українців меншовартосними. А ми потроху «ковтали» ту зневагу до себе, доки і зовсім «отруїлися».

  Та все колись закінчується, і наше терпіння теж. Перше своє рішуче «Ні» українці сказали московії під час Помаранчевої революції або революції Гідності. Ми ще тоді надіялися, що можна мирним шляхом скинути ярмо «двоголової курки». Та ні, і  через 10 років ми знову намагалися боротися з тим самим «братом». Тільки цього разу ми вже платили кров’ю за свою свободу.

  Та кати не зрозуміли, що українці краще помруть ніж підуть у рабство до недолугої імперії. І зараз найкращі наші сини і дочки гинуть за нашу свободу. Страшними жертвами відвойовуємо право на гідність та незалежність, утверджуємо своє прагнення бути у європейській спільноті, жити за принципами демократичного цивілізованого світі.

  І, можливо тільки зараз, за всі ці роки боротьби ми найбільше зрозуміли, що бути УКРАЇЦЕМ це круто.