Доки не покинули мене емоції,
хочу поділитися своїми враженнями. 26 жовтня ми, бібліотекарі (і не тільки)
громади, були присутні на чудовому святі – презентації дитячої книги Валентини
Хоружої «Поетичні намистинки для маленької Іринки». Дві години, доки йшов
захід, пролетіли як одна мить. Тому, що було дуже цікаво слухати цю талановиту
жінку. Кожен її вірш присвячений якійсь конкретній події, тому вони живі і
зрозумілі. Валентина Андріївна спілкувалася з присутніми невимушено і цікаво. Її
друзі розповіли про неї з теплотою і ніжністю. Як сказала сама поетеса, ніби
про когось іншого, а не про мене.
«Я іноді почуваюся двояко, одна – це
я буденна з усіма моїми проблемами і клопотами, а інша – творча людина, яка
вище всіх цих проблем», - сказала Валентина Андріївна.
Дужі вдячні, також, організаторам
цього свята: бібліотекарю Новооржицької
селещної бібліотеки Тетяні Приходько та директору Будинку культури Дар’ї
Андрусенко. Дуже гарні враження залишилися після цієї зустрічі.
Але, як завжди, в «бочку меду»
потрапляє, самі знаєте що… Бо саме після
таких заходів, які проводять бібліотеки, не покидає тривожна думка, а колись же
нашим місцевим депутатам набридне «балакати», та й закриють ті бібліотеки… до
собачої матері.
Ну так уже дістали деяких депутатів
наші бібліотеки: ну навіщо вони потрібні, адже в час інтернету ніхто тих книг
не читає.
Шановні наші депутати, бібліотека це
не тільки книги, це спілкування, це затишок, це нарешті всім доступний
Інтернет. Як сказав один наш читач про бібліотеку «…єдиний, в цей тривожний час,
вогник культури на селі, куди я можу в будь-який час завітати просто так». Так,
іноді відвідувачі до нас приходять не почитати, а просто, поспілкуватися.
Ніхто не заперечує, що бібліотеки в
тому вигляді які вони є на даний час, себе вичерпали. Їх потрібно оновлювати,
модернізувати. Та наші керівники звикли вирішувати незручні питання простим
шляхом, «…що тим бібліотекам ще і гроші якісь потрібно виділяти, та закрити їх…»
і далі по тій же схемі.
Дійсно, нашим депутатам вони не
потрібні, більшість із них жодного разу там не були. Вони ніколи не цікавилися,
як вирішують свої проблеми бібліотекарі. Та робота бібліотек тримається, можна
сказати, на голому ентузіазмі самих бібліотекарів. Більшість із них отримують
половину мінімальної зарплати, але ще й на ці копійки примудряються придбати
щось і для роботи, бо фінансування бібліотек 0,00…1%, бо «кому вони потрібні…».
Певно, більшість не здогадується, що є люди, які ще люблять читати
друковане слово: цікаву книгу, свіжу газету чи журнал. Бо при такій скруті не
кожен зможе виписати ту газету собі додому. Тому прочитає в бібліотеці. А ні,
вибачте, немає в нас тепер газеток, бо в бібліотеці «вони не потрібні, хто їх
там читає».
Нещодавно прочитала таку думку: «Наявність
лінії виробництва ковбаси в громаді – це дуже добре! Але той хто проміняє
українську бібліотеку на ковбасу, зрештою не буде мати ні ковбаси, ні
бібліотеки. Є речі які не можливо помацати руками, оцінити матеріально, чи
запхати до шлунку. Українська книга, мова та культура є стовпом ідентичності,
самосвідомості та державності. Нерозуміти цього велика помилка, особливо в часи
російсько-української війни (читай: війни за Незалежність)».
Бібліотека в сільській місцевості чи
не єдиний осередок активного життя громадян. Бібліотеки потрібно не добити, а відродити.
Встановити сучасні комп’ютери з доступом до мережі Інтернет. Створити при
бібліотеках краєзнавчі музеї, або хоча б куточки. Наші бібліотекарі намагаються
своїми силами все це робити. Та замість підтримки від можновладців отримують: «…кому
вони потрібні ті бібліотеки». В селі всі добре знають, що бібліотеки завжди
беруть активну участь в усіх заходах які
поводяться, ніколи не залишаються осторонь, бо все це творчі люди.
Тому, шановні депутат, відкрийте
двері бібліотеки в своєму селі, або хоча б інтернет - сторінку (в нас є і такі)
бібліотеки, де ми висвітлюємо свою роботу. То, можливо, і вам захочеться, хоч
не допомогти, а прочитати щось в бібліотеці.
Вибачте, шановні читачі, що з такої
гарної теми, якою розпочала свою розповідь, перейшла на не дуже зручну. Але, як
то кажуть, наболіло.
Але ми всі віримо: все буде добре. Відродимо
і культуру, і бібліотеку, і всю нашу чудову Україну.
Слава Україні! Героям Слава!
Коментарі
Дописати коментар