Літературна година «Не скорене покоління».

 

Любов до Вітчизни не знає половинчастості: хто не робить для неї всього, не робить нічого; хто не віддає їй усе, той у всьому їй відмовляє.

Карл Берне.

Між ними — рік життя і два роки смерті. Їх єднає полум'яна відданість Національній Ідеї, вони — вірні діти України. Вони поклали за неї своє життя.

Олег Ольжич і Олена Теліга народилися в один день 21 липня. Він — житомирянин і син відомого українського поета. Вона — уродженка Підмосков'я і донька видатного українського інженера-гідротехніка зі Слобожанщини.

Олена Теліга та Олег Ольжич пройшли свій життєвий шлях саме за таких умов, коли кожен день вимагав шаленого напруження, так, наче це день останній і “на потім” уже нічого не відкладеш.

І якби не їх лицарські чесноти, може, сьогодні українці навіть не намагалися б стати на бій зі злом.

Олена Теліга... Здається, ну скільки ж вона там написала? Багато збірок не було. Та й перша збірка “Душа на сторожі” з’явилася 1947 року, вже посмертно. Відомо всього 38 віршів. Здавалося, що ж тут говорити? Але є говорити про що! Тому, що це справді висока поезія!

“Україну може врятувати новий тип українця”, “Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини”, – наголошувала поетеса у своїх статтях.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, – я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

«Сучасникам»

Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

«Мужчинам»

І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть — не зимне умирання.

«Лист»

Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилася 21 липня 1906 (в деяких документах 1907) року в місті Іллінську під Москвою у шляхетній родині.

 Зустріла свою смерть 21 лютого 1942 р. у Бабиному Яру. Кати, що її допитували і розстрілювали, змушені були визнати надзвичайну мужність цієї гордої і незламної жінки. У 34-й камері, що на вул. Короленка, 33, після неї залишився вишкрябаний напис: „Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”. Під написом викарбувано тризуб.

 Олег Ольжич (О.Кандиба), син поета Олександра Олеся, народився 8 липня 1907 р. в Житомирі. (Син відомого українського письменника, поета-символіста, драматурга Олександра Олеся).

Олег Ольжич був справжнім, а не шароварним патріотом, ніколи не належав до тих, що (як зображені в його циклі “Незнаному воякові”) читали газети, милувалися минувшиною, тішилися річницями і нікчемними ділами, вважаючи саме це виявом любові до України.

Товаришу любий мій, брате.

Дивися у вічі рабам,

Як будете так воювати,

Вкраїни не бачити вам!

«ГОРОДОК 1932»

Пошли мені, молюся, дар один:

В ім'я її (Батьківщини) прийняти мужньо муки,

І в грізні дні залізної розплати

В шинелі сірій вмерти від гранати.

"Присвята"

На землі немає могили Олега Ольжича. Він помер у камері в'язнів-смертників табору Заксенхаузен 22 липня 1944 року. Довідавшись про смерть сина, помер батько, Олександр Олесь. А 31 липня з'явився на світ син Олега, теж Олег Кандиба. Рід талановитих людей, справжніх патріотів не перевівся.

 Молодь — майбутнє кожної нації, але не забуваймо знамениті слова Олега Ольжича: “Держава не твориться в будучині, держава будується нині…». Саме в духовності цих історичних постатей нація зростала, ставала державою. Вони були, є і будуть нашими духовними орієнтирами — лицарі українського духу, О.Ольжич та О. Теліга. Їхнє життя — варте наслідування.

А їх наслідників, у цю лиху годину для нашої країни, яка потерпає від заклятого ворога, тисячі українців.