Будь-яка
війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на
землі – людським життям.
П’ятнадцяте
лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився рахунок втрат наших
солдатів, військовослужбовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і
батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали – “Мамо, я живий…”.
Правда
про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива і гірка. 31 рік що пройшов,
об’єднав колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного
віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.
Україна втратила близько 4 тисячі молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще
72 залишилися в полоні або пропали безвісти.
Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки
житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах
Афганістану синів України.
620 тисяч громадян України
пройшли дорогами афганської війни. Загальні людські втрати в Афганістані склали
14 тис 433 чоловіки.
Наші лазірчани теж виконували свій
військовий обов’язок в чужій країні.
Ми щиро шануємо їхню мужність.
Нині в
Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців. Те покоління знає ціну життя,
дружби, єдності, воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим,
хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля, нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в
яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото.
Найвищою
нагородою для тих, хто вцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять. Ми низько
схиляємо голови перед матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули. Нашим
воїнам-афганцям бажаємо миру, душевного спокою, злагоди, щастя, добробуту в
нашому великому домі – Україна.
Коментарі
Дописати коментар