103 роки тому, в Києві на
Софіївській площі, прикрашеній
синьо-жовтими прапорами, над тисячами присутніх прозвучали слова Акта:
«…Віднині во єдино зливаються
століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина,
Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для
яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна
незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений
могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів
для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя
українського народу».
Але чому український народ до цих пір не припиняє боротися за свою незалежність? Наші політики, заради своїх амбіцій на владу, продовжують роками розєднувати український народ. Заохочують протистояння заходу проти сходу країни. Ці протистояння і привели Україну до війни, яка триває довгих 8 років, а також втатою сувернинних тереторій.
Українці завжди були волелюбною нацією.
Але чому ж ми не хочемо брати відповідальність за долю нашої країни на
себе, а віддаємо її на поталу амбітним
політикам, яким крім свого збагачення ніщо не потрібно. Доки ж нас будуть розєднувати і зводити ніж собою лобами.
Українці, ми ж УКРАЇНЦІ, єднаймося.
В єдності сила і міць держави!
Коментарі
Дописати коментар