Година пам’яті «В серцях і книгах пам’ять про війну»

Вперше в Україні День пам’яті та примирення відбувся 8 травня 2015 року. Вшанування загиблих в часи Другої світової війни відбулося за наказом президента України від 24 березня 2015 року та Закону України “Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років”.

  Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами люфтваффе. 11 вересня частини Вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером і Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.

  17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.

   За різними даними в Україні під час Другої світової війни загинуло понад 10 мільйонів людей.

  У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани, національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

   Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни – масові репресії продовжувалися аж до смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху, за різними даними, було вбито 150 тисяч осіб, заарештовано 130 тисяч і депортовано понад 200 тисяч.

  Унаслідок організованого масового голоду 1946–1947 років в Україні загинуло до мільйона людей. Кількість військових і цивільних жертв війни історики оцінюють у 8–10 мільйонів українців. Пошкоджено або знищено внаслідок боїв і каральних дій окупантів 700 міст, 28 тисяч сіл, 16 тисяч підприємств.

  Насправді. Визволення означає здобуття волі, але в 1944 році цього не трапилося. Визволення України відбулося тільки 24 серпня 1991 року з розвалом Радянського Союзу.

 Та імперські замашки «старшого брата» не дають нам спокою до цього часу. Росія знищує все на своєму шляху.

 Та нас захищають наші славні ЗСУ. Наші предки, які відстояли волю в тій війні, передали їм свої кращі якості: прагнення до перемоги, патріотизм та силу духу, які допомагають нам і зараз відстоювати нашу свободу.

  На жаль в нашому селу вже не залишилося ветеранів тієї війни. Але залишилося небагато ще тих, що пам’ятають ті страшні часи – діти війни. Цього дня ми відвідали наших почесних читачів – дітей війни. З трепетом у серці послухали їхні спогади. Подякували, що вони  в свої малі літа вже допомагали відбудовувати нашу країну. І всі говорили, що ніколи не думали, що доведеться пережити ще одну війну, та ще з ким!..