Багата і славна Україна іменами
письменників і поетів, кращі з яких були совістю і сумлінням народу,
виразниками його прагнень і сподівань. Цьогорічний серпень дуже багатий на
ювілеї видатних українських літературних діячів.
125 років від дня народження
Антоненка – Давидовича – 5.08;
205 років від дня народження П.
О. Куліша – 7.08;
85 років від дня народження В.
О. Шевчука – 20.08;
85 років від дня народження В.
Г. Дрозда – 25.08;
100 років від дня народження П.
А. Загребельного – 25.08
1899, 5 серпня – в селі Засулля
(нині у складі міста Ромни) на Сумщині народився Борис Дмитрович Антоненко-Давидович, письменник, публіцист,
мовознавець, політв’язень радянського режиму.
1928 року український
мовознавець написав: “Щоб стати комуністом, треба навчитися вбивати”. У пік
розвитку комуністичного режиму виступав проти зросійщення українського
правопису. Своєю книгою “Як ми говоримо” започатковує своєрідну моду на
літературу, коли легко й доступно широкому загалу розповідають про суржик,
антисуржик та український правопис. Ще в 70-х роках запевняв: настане час і в
Україні майорітимуть синьо-жовті прапори.
Борис Антоненко-Давидович
прожив 85 років. Із них 20 – провів у таборах ГУЛАГу та БАМЛАГу, куди потрапив
за національні переконання. Решту років був замовчаний. Офіційно його
виправдали 1956-го. Проте спецслужби до останнього стежили за ним. А коли
1984-го помер – ховали під особистим наглядом.
Такі постаті, як
Антоненко-Давидович зуміли зберегти українську літературну мову з її визнаною у
світі мелодійністю. Саме такою ми сьогодні послуговуємося у щоденному житті:
спілкуємося, вчимося, співаємо і читаємо. Часто не розуміючи всю цінність цього
дару.
Пантелеймон Куліш(1819-1897)
— український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач.
Народився Пантелеймон
Олександрович Куліш 7 серпня 1819 року в містечку Вороніж колишнього
Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської
області).
Автор першої фонетичної абетки
української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. Він був
першим науковцем, який почав писати українською і першим переклав українською
“Біблію”. Куліш в останні хвилини свого життя працював над перекладом “Біблії”.
Псевдоніми П.Куліша – Панько
Казюка, Павло Ратай, Хуторянин, Панько Олелькович.
Відомий як перший автор
україномовного історичного роману («Чорна рада»). Творчість В.Скотта стала
зразком для написання історичного роману.
Всі свої останні роки життя письменник
присвятив перекладницькій діяльності. Перестало битися серце відомого
письменника 2 лютого 1897 року на 78-му році життя. Причиною смерті стала
короткочасна хвороба. Похований П. О. Куліш був на Чернігівщині.
Вале́рій Олекса́ндрович Шевчу́к (нар. 20 серпня 1939, Житомир) — український письменник-шістдесятник,
майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та
публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. Закінчив історико-філософський факультет Київського університету.
У літературу Валерій Шевчук
увійшов 1962 року паралельно з іншими письменниками-шістдесятниками завдяки
публікаціям у журналі "Вітчизна" та в "Літературній газеті"
(пізніше — "Літературна Україна"). Його проза не була схожа на тексти
інших українських радянських письменників, які оспівували соціалістичні реалії.
У 1970-х роках він потрапив до наголошуваного "чорного списку": 10
років його не друкували.
Шевчук — автор понад 150 художніх і наукових книжок. Серед його текстів — "Дім на горі", "Три листки за вікном", "Птахи з невидимого острова". Художні твори Шевчука перекладено 22 мовами світу, а на сюжети поставлено щонайменше 5 кінострічок, а також вистави в театрах України.
1939, 25 серпня – у селі
Петрушині на Чернігівщині народився Володимир
Григорович Дрозд, письменник, перший головний редактор журналу «Київ»
(1983-1985).
Володимир Дрозд із перших
кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до
соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх
творів.
Володимир Дрозд
двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині
зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши
літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово
утверджується як автор повісті й роману.
«Син колгоспника з глухого
поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті,
закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.
Був одружений з поетесою Іриною
Жиленко.
Могила Володимира Дрозда на
Байковому кладовищі
Помер Володимир Дрозд 23 жовтня
2003 року в місті Києві, та похоронений на Байковому кладовищі.
Загребельний Павло Архипович
народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині.
З раннього дитинства майбутній
письменник Павло Загребельний проявляв любов до України. Своє рідне село
Солошине (за іменем якогось козака Солохи), що на Полтавщині, називав
“українською Америкою”, адже населення села складали втікачі “незалежні”. Село
знаходилося на межі земель Війська Запорозького і царської імперії.
Павло почав читати хлопець ще в
4 роки, і ще до початку 1 класу, він подужав, мало не половину усієї шкільної
програми.
На долю письменника випали всі
найтяжчі випробування ХХ ст.: голод 1933, фашистський полон під час війни і
сталінські концтабори.
Вільно знав шість-сім мов, вони
були робочими. Багатьма іншими міг читати зі словником.
Всі таємниці свої Павло Загребельний занотовував у своєму щоденнику. Але прочитати його можна буде лише через 20 років (2029) після смерті автора, бо так вирішили його дружина і син за прохання Павла Архиповича.
Коментарі
Дописати коментар