Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
Що таке війна? Для мільйонів людей це слово має присмак горя, крові, смерті... Війни – найбільші трагедії в історії людства. Сьогодні ми поговоримо про війну в Афганістані, яка завжди болем відгукуватиметься в серцях наших співвітчизників.
Ця війна стала
усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в 60-х. Що ж то за країна,
що завдала нам стільки болю, горя, смутку?
У 1978 році
афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив
Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони
про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про
наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили
початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу. У мусульманських країнах
такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим
почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та
етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони
“маджахетів”(“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.
У грудні 1978
року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз
зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з
Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному НДПА
реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в
Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій
території.
Нашим солдатам
говорили, що вони виконують
інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо
обдурені, “наводили лад” у тій країні “вогнем і мечем”. Вони вірили і думали,
що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в
Іспанії, Чехії, Угорщині…
Вам це щось нагадує?.. Як часто імперія
визволяє братні народи.
Згідно зі
статистикою, в Афганістані загинули 4 тисячі українців. 72 українських воїни
зникли безвісти. Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів, півтисячі жінок
стали вдовими, 711 дітей – сиротами.Більше 8 тисяч українців отримали
поранення, 6 тисяч залишилися інвалідами. Це страшна ціна, яку заплатила
Україна за імперські амбіції Кремля.
Пік бойових дій
припав на 1984-1985 роки. Нове радянське керівництво, на чолі з М.С.Горбачовим
визнало «помилковим» рішення своїх попередників, і з кінця 1986 року почався
поетапний вивід військ.
15 лютого 1989 року останній радянський
солдат залишив афганську землю.
З самого початку війни на сході України тисячі афганців та
ветеранів інших війн добровільно виступили на захист рідної землі від
російських загарбників. У цей скорботний день Україна схиляє голову перед
своїми синами, що воювали та загинули в 16-ти країнах світу.
Коментарі
Дописати коментар